Діти з порушенням розумового розвитку

        Розумова відсталість визначається як особливість розвитку психіки дитини при органічному ушкодженні центральної нервової системи у внутрішньоутробний період або в період від 1 до 3 років. За розумової відсталості дитина не має достатньо розвинених здібностей до контролю та самоконтролю власною поведінкою, що є наслідком порушення взаємозв'язку між пізнавальними та емоційними процесами або мисленням та емоціями. У дитини спостерігається низький рівень активності й пізнання, її безпосередні потреби та емоційні вияви не підпорядковуються мисленню й, отже, не усвідомлюються і не регулюються самою дитиною. 

У розумово відсталих дітей порушується нормальний розвиток пізнавальних, психічних процесів, у них погіршується сприйняття, пам'ять, словесно-логічне мислення, і так далі . Для таких дітей характерні труднощі в соціальній адаптації, формуванні інтересів. У багатьох з них порушується фізичний розвиток, виникають труднощі артикуляції, рухової моторики, можуть відбутися деякі зовнішні зміни, наприклад, може дещо змінитися форма черепа, розмір кінцівок. 

Як позитивні, так і негативні емоції у такої дитини характеризуються безпосереднім активним проявом у поведінці. Пізнавальні потреби, а також такі, які викликають інтерес дитини до діяльності обмежені.

Діти з порушенням розумового розвитку оволодівають практичними діями (особливо трудовими) внаслідок цілеспрямованого навчання та виховання. Вони специфічно сприймають соціум та виражають емоційне ставлення до нього. Постійне активне залучення дорослого до розвитку дитини сприятиме її входженню соціум, розвитку у неї необхідних соціально значущих якостей та вольових характеристик, які забезпечать їй активну усвідомлену позицію.

Формування розумових дій здійснюється завдяки спеціально організованому навчанню та вихованню, а також корекційній роботі. 

Чим раніше до розвитку малюка будуть залучені фахівці, тим інтенсивнішим буде його розвиток!

Класифікація олігофреній за глибиною дефекту

Олігофренія (недоумкуватість) - уроджене або рано придбане (у перші 3роки життя) слабоумство, виражається в недорозвиненні всієї психіки, але переважно інтелекту. Уроджене слабоумство з ознаками недорозвинення (олігофренію) прийнято відрізняти від деменції - придбаного слабоумства з розпадом психічної діяльності.

Ідіотія (від гр. idiotea - невігластво, неосвіченість) - найглибший, крайній ступінь інтелектуальної недорозвиненості (IQ менше 20), природженого чи набутого в ранньому дитинстві недоумства. Навчанню не піддаються, характеризуються практично повною відсутністю мислення. Відсутні навички охайності, вони не здатні до елементарного самообслуговування. Насилу формуються навички ходьби, в моториці переважають стереотипні розгойдування. Мова відсутня, є окремі звуки, вигуки, іноді окремі слова, вживані поза ситуацією. Емоції пов'язані із задоволенням безумовно-рефлекторних потреб (реакція на голод та задоволення в їжі, тепло, холод, біль). Форми вираження емоцій примітивні: крик, рухове збудження, агресія.

Нерідко вони не можуть жувати і проковтують їжу непрожуваною, можуть харчуватися тільки рідкою їжею. Особи з ідіотією нерідко не відрізняють рідних від сторонніх. Емоції елементарні і зв'язані тільки з задоволенням або невдоволенням, що виражається самим примітивним образом у виді порушення або лементу. Дуже легко виникає афект злості, що виявляється в сліпій люті й агресивних тенденціях, нерідко спрямованих на себе (кусають, дряпають себе, наносять удари). Часто хворі поїдають нечистоту, жують і ссуть усе, що потрапляється під руку. Глибокому недорозвиненню психіки нерідко відповідають грубі дефекти фізичного розвитку. Діти з таким ступенем слабоумства утримуються в інтернатах соціального забезпечення.

Імбецільність (від лат. imbecillus - слабкий, немічний) є середнім ступенем слабоумства, розумової відсталості, елементарним мисленням, наявністю недорозвиненої мови. Виділяють ступені імбецильності:

- Глибока імбецильність - наближається до ідіотії (IQ = 20-50), але таким хворим доступне формування навичок охайності. Вони впізнають близьких, реагують на їх звичні прохання, використовують окремі слова з метою спілкування. Фразове мовлення відсутнє.

- Чітко виражена імбецильність (IQ = 20 - 30) - діти здатні до засвоєння навичок не тільки охайності, а й елементарного самообслуговування. Мова бідна, проте складається із 2 - 3-словних фраз, які використовуються у зв'язку з реальними повсякденними ситуаціями.

- Помірна імбецильність (IQ = 35 - 49) - хворий володіє фразовим мовленням, може впізнати та відтворювати літери, склади, прості слова. Можливе засвоєння простих трудових навичок.

Надання навчальної допомоги практично не впливає на результати діяльності.

Дебільність- значно менш глибокий ступінь розумової відсталості (IQ = 50-70). Програму масової школи дебіли не спроможні засвоїти. У них обмежені можливості свідомого засвоєння знань, узагальнених правил, закономірностей, теоретичного матеріалу. Діти-дебіли навчаються в спецшколах. Якщо такі діти вчаться у масовій школі, то нездоланні труднощі в навчанні, погані оцінки, дорікання та покарання з боку вчителів та батьків, негативне ставлення однокласників - все це спричиняє різні невротичні реакції (грубість, підвищену нервозність та збудженість або, навпаки, апатію, замкненість тощо), зневіру у власних силах, негативне ставлення до школи, навчальної праці, до інших дітей. За умови правильного навчання та виховання дітей з дебільністю можлива адаптація до самостійного життя.

Розумова відсталість може бути зумовлена органічним ураженням головного мозку, яке дитина пережила на більш пізніх етапах розвитку (деменція). До ураження мозку у дитина був період нормального розвитку. Пізнавальні можливості таких дітей дещо вищі, ніж в олігофренів, але нижчі, ніж у нормальної дитини. До такої категорії відносимо дітей, які перенесли травми головного мозку. Діти швидко втомлюються, пам'ять знижена, мислення загальмоване.

Розумова відсталість на пізніх етапах може бути викликана енцефалітом (запаленням мозку), який може дати вторинні ускладнення дефектного розвитку - негативні риси характеру та відхилення у поведінці. Такі діти практично здорові, розумова відсталість не прогресує, а під впливом колекційної роботи - підвищується.

Інтелектуальна неповноцінність може бути пов'язана з захворюваннями ЦНС, як шизофренія, епілепсія, сифіліс головного мозку, ревматичні ураження. Кожне з них викликає порушення психічного розвитку.

З урахуванням клініко-генетичних особливостей олігофренію розділяють за етіологією на 4 групи:

1. Олігофренія унаслідок спадкових захворювань (генні, хромосомні). Генні виникають унаслідок ендогенних дій у вигляді дефектів обміну речовин. При хромосомних захворюваннях (синдром Дауна) етіологічними чинниками є: вік матері 35-45 років, підвищена іонізуюча радіація, вірусна інфекція, інтоксикації (7-15 % всіх випадків).

2. Олігофренія унаслідок дії шкідливих чинників в період внутріутробного розвитку складає 70 % всіх випадків. До таких чинників відносять інфекції (краснуха, грип); біологічну несумісність крові матері і дитини (резус-конфлікт); ендокринні порушення (кретинізм); родові ускладнення (вузький таз, передчасне отходження вод, аноксія).

3. Олігофренія унаслідок дії шкідливих чинників в постнатальний період. До ним відносять: перенесені в ранньому дитинстві ускладнення грипу, корі, краснухи і ін. (менінгіт, енцефаліт).

4. Олігофренія як наслідок негативних психосоціальних впливів (сімейні умови в ранньому дитинстві).

Ознаки олігофренії у дітей

Дитяча олігофренія проявляється в невмінні діяти за зразком, за словесною інструкцією, по наслідуванню, оскільки спонтанність засвоєння суспільного досвіду різко знижена. Наявність ситуативного розуміння мови спостерігається до вступу до школи. Хворій дитині потрібно більше варіативних повторень, ніж звичайним дітям.

Ознаки олігофренії у дітей відзначаються в недорозвиненні видів діяльності - гри, конструювання, малювання, елементарного побутової праці. Дитяча олігофренія проявляється в недостатній інтерес до всього навколишнього. Малюки до року не тягнуться до іграшок, не прагнуть ними маніпулювати. Тільки досягаючи віку 3-х - 4-х років, розумово відсталі діти проявляють інтерес до іграшок.

Діти-олігофрени, які не відвідують спеціальні установи і не мають контактів з фахівцями-дефектологами, мають до кінця дошкільного періоду графічну діяльність на рівні короткочасного, безцільного, хаотичного чирканья.

Характеристика олігофренії у дітей включає відставання в сенсорному розвитку, відставання в довільному уваги - неможливості тривало концентрувати увагу, а також одночасно здійснювати різні види діяльності. Дії дітей є хаотичними, а сприйняття характеризується недифференцированностью, а також вузькістю. Всі розумово відсталі діти, які мають мовні відхилення, піддаються корекції. Мовний слух розвивається у дітей з відхиленнями і запізненнями. З цієї причини відсутня або дуже пізно з'являється лепет.

Ознаки олігофренії у дітей проявляються у затримці становлення мови, а у деяких дітей відсутній мова і до 5-ти років. Величезні труднощі викликають вирішення завдань, від яких вимагається наочно-образне мислення. Пам'ять таких дітей відзначається малим об'ємом, малою точністю і міцністю запам'ятовується словесного, а також наочного матеріалу.

У дітей-олігофренів превалює мимовільне запам'ятовування, для якого характерно запам'ятовування чогось незвичайного, яскравого, що залучає, а довільне запам'ятовування сформується у дітей наприкінці дошкільного або на початку шкільного періоду.

Ознаки олігофренії у дітей проявляються в слабкості розвитку вольових процесів, в безініціативності, несамостійності, імпульсивності, в труднощах протистояти волі іншої людини. Для таких дітей властива недостатня диференційованість, обмеженість діапазону переживань, емоційна незрілість, нестабільність почуттів, крайній характер проявів засмучення, радості, веселощів.

Діагноз олігофренії правильно встановлюється тільки шляхом аналізу клінічних, педагогічних і лабораторних даних, заснованих на обліку не тільки розумового розвитку, але і особливостей особистості та соматичного стану хворого.

Для визначення клінічної форми олігофренії необхідно врахувати, які причини її зумовили, які переважають клінічні синдроми та їх перебіг. Велике діагностичне значення мають фізичні ознаки недорозвинення, особливості статури і моторики, дані психологічного, біохімічного, серологічного та електрофізіологічного обстеження.